Про селище Клавдієво-Тарасове

Селище Клавдієве засноване у 1903 році. Його виникнення пов'язане з початком будівництва залізниці Київ — Ковель.

Залізнична станція
У 1900 році одночасно розпочались будівельні роботи на всіх дільницях майбутньої лінії залізниці. В 1902 був споруджений роз'їзд 45-а верста (майбутня станція Клавдієве), до якого вела одноколійна лінія.
У 1908 році — після побудови на залізниці другої колії, а також з відкриттям станційних вокзалів — роз'їзди 39-а верста та 45-а верста були перейменовані у станції відповідно Немішаєве-I і Немішаєве-II — на честь начальника Південно-Західної залізниці Клавдія Семеновича Немішаєва.
З розширенням поштових та товарних перевезень неминуча плутанина примусила в 1913 році перейменувати станцію Немішаєве-II в станцію Клавдієве.
Збереглася будівля вокзалу станції, збудованого тоді ж за типовим проектом (подібні будівлі збереглися на станціях Святошин, Біличі, Ірпінь, Ірша і Головки). 1960 року станцію було електрифіковано.
З 1960 по 1968 роки станція була кінцевою для електропоїздів, що прямували з Києва. Далі в бік Коростеня можна було дістатися лише пасажирським потягом або приміським дизель-поїздом.

Освічена інтелігенція
Першопоселенці-залізничники були інтелігентними освіченими людьми. Більшість жителів пристанційного селища мали музичну освіту, багато уваги приділяли культурному дозвіллю.

У 1900-х роках залізничний службовець і підприємець, який вкладав значні кошти в будівництво залізниці, Антон Вангровський, побудував на території власної садиби по вулиці Мекківській (нині Центральна) флігель (фото 4, автор Tanya Danil), в якому заснував приватний музичний театр - "Театр на 45 версті ".
Влітку в ньому ставили спектаклі київські актори, які відпочивали в Клавдієвому, взимку – місцеві аматори. Нажаль, частина будинку 1902 року не збереглася.
Наприкінці 20-х років у приміщенні флігеля деякий час діяв літній кінотеатр. У селищі були організовані драматичний гурток, духовий та струнний оркестри.

Воєнні десятиліття
У 1913 році у Клавдієвому проживало 104 чоловіки.
Напередодні Першої світової війни про селище у статистичному довіднику було сказано таке: "Немішаєве-II – станція і залізничне селище. Училище однокласне Півд.- Зах. Залізниці, завідуюча Уляницька Ольга Леонтіївна. Аптекарські товари – 1 чол. Бакалія – 3 чол. М'ясна торгівля – 2 чол."
Дореволюційні вулиці селища Клавдієве мали такі назви: Мекківська (сучасна вулиця Центральна) – по той бік залізниці вулиця продовжувалась вже як Фон-Мекківська (нинішня Гагаріна), Пушкінська (Генерала Небогатова), Георгіївська (Соборності), Успенська (Успенська), Лермонтовська (Довженка), Акацієва (Шевченка), Церковна (Івана Франка). Була ще одна вулиця – Квіткова.
Північна частина селища почала забудовуватися в 20-х роках.
По цей бік залізниці земля була більш придатна для сільськогосподарського обробітку, її купували заможні селяни по десять і більше десятин.
Першими спорудами тут стали лісова контора та склад маєтку фон Мекка. Будинок контори добре зберігся до нашого часу.

Цілюща вода
Загальними зусиллями клавдіївчан та дачників поблизу селища було викопано став, який дістав назву "Громадський".
За розповідями старожилів, до Клавдієвого з Києва приїжджали хворі на шкірні хвороби і, обливаючись ставковою водою, виліковувалися. Поставало навіть питання побудови тут санаторію. Ще один став викопав у одній із лісових западин один з першопоселенців селища військовий Іван Зайцев. Ставки були гарно впорядковані, з купальнями та лавами, оберігалися і довго слугували жителям селища.
За декілька кілометрів від станції знаходились хутори Пороскотень, Сміляна (Пужа), Гореня, Рожки, Оксанівка, Мостки, Бабка, Бондарка, Плоске, Мартинів.

Релігійне життя громади
Першу церкву селища будували нащадки колись могутнього роду князів Трубецьких. Її освятили на честь Успіння Божої Матері. Тому і одна з найперших вулиць селища, на якій стояла церква, називалася Успенською. Це була невеличка церква, тому невдовзі розпочалось будівництво нової церкви.
Власник землі, що продавалася під розбудову майбутнього селища, Микола Карлович фон Мекк (на честь якого назвали вулицю) частину землі подарував для громадських потреб – під вулиці, площі, базар та церкву. У 1913 році була збудована і освячена нова церква (на розі сучасних вулиць Франка і Шкільної). При церкві був відкритий і клас церковно-парафіяльної школи. Церкву регулярно закривали більшовики, зокрема у 1923 та 1935 роках.
Така ж доля спіткала й католицький костьол, який знаходився на вулиці Амосова неподалік селищного базару. Атеїсти постелили хоругви з костьолу на вході в селищну раду і витирали об них ноги. Вірян католицької віри в 1910-30 роках було навіть більше ніж православної, так як костьол ходили не тільки поляки клавдіївчани, а й поляки Бабинець, Голокрилля, Старої Гути.
З матеріалів зруйнованих храмів недалеко від школи було збудовано шкільний або, як раніше казали, піонерський клуб.

Джерело:

• Літопис рідного краю. Бородянщина.Виддання 2-е, доповненне. - Немішаєве: Видавництво "ДажБог", 2008.
• Вікіпедія
• Віртуальний музей Клавдієвого у Facebook

Фото: Ruslan Biliakovych